?

Log in

в мене дуже сильно здають нерви. бо я у самої себе істерика - то терпиш і перебішуєшся, бо то ти сама дурепа і від себе самої дульки втечеш. а як поряд істерично налаштовані особи - то хоч бери і вішайся. і кинуть же ж не кинеш, але й сил терпіти немає і хочеться тік волати "ну за шооооо мені таке", "коли це всьо закінчиться", "мама-як-я-хочу-на-ручки"(
де взяти той спокій і сили терпіти далі...

Кутя

Як ви робите?як робить ваша мама,бабуся?

Posted via LiveJournal app for iPhone.

традиційне великоднє

все як завш, без змін. Я тішуся вибіленим бордюрам та стовбурам дерев, люди вже місяць поспіль питають в який день тижня цього року Великдень, і в страсну п"ятницю запрошують мене на п"янки, концерти, і свята. (щодо останнього-  не те, шоб я дуже релігійна, але це дуж засмучує).

а новина 1. Пектиму паску вперше сьогодні. Страаааашноооо

у мене все)

Tags:

згадуємо минуле

Одна з небагатьох речей, яку я цінувала (а паралельно й ненавиділа, бо не дуже якось виходило) в колишній роботі в журналістиці, був святий обов"язок писати авторські колонки двічі на місяць. На той час жанр був не настільки популярний, як зараз, а тому рівнятися мусила лишень на російських колег того ж видання. 
Була тисяча й одна колонка ні про що, були й такі, що хоч і не йшли на першу шпальту (а для мене це було за щастя, оскільки в день, коли мене фотографували для цього діла, в мене була немита голова і товсті щоки (кушал харашо), але були досить влучні й від самого серця. 
Ці страждання (особливо в народженні теми колонок) змушували мене відкривати очі й геть інакше спостерігати за життям в місті, за висловлюванням інших осіб, за британськими вченими, врешті-решт. Зараз я заледве згадаю щось значуще, про що писалося, але пам"ятаю ту радість, коли наступного дня тримала в руках газету з "узгодженою" колонкою.  
Зараз, коли думок в голові більше, вони доросліші й "суспільніші", немає графіку, за яким саме сьогодні має народитися ЩОСЬ. А тому доводиться виношувати в собі й просто обдумувати по дорозі додому. 

Я не "всотувала журналістику з молоком матері" (як казала одна дивна однокурсниця, чим запам"яталася мені надовго), але марила тим, щоб отримати той безцінний бейдж "преса". І, переглядаючи зараз, ту маленьку частину своїх вирізок з газети, я розумію, що навколо було тисяча й одна цікавіших і важливіших тем, які я згаяла. 

Хоча, було б чого жалкувати. Просто на той час це був ще один яскравий момент посереднього життя. А такі речі треба іноді записувати, оскільки стала забувати якісь дрібнички з того життя. 
 

Feb. 10th, 2012

якби я бухала постійно, з мене був би непоганий блоггер)
http://www.unian.net/ukr/news/news-483275.html епік фейл наших "культурницьких" кадрів.

Жадан.

Добре, що цього року не помер ніхто з близьких, що друзі лишились здоровими та неушкодженими, а якщо й були якісь травми, то минули вони легко й без наслідків.

Добре, коли рани на їхній шкірі затягуються швидко й непомітно, коли кістки їхні зростаються й вони знову кидаються в це життя, ніби в гаряче нічне море.

Добре, коли в них усе добре, коли вони спокійні та врівноважені, коли пам'ятають про сказане і думають, що говорять.

З багатьма з них ти навіть не спілкуєшся, хіба що так – час від часу, випадково й спонтанно, але так чи інакше слідкуєш за ними, хвилюєшся про них, думаєш – добре, що з ними все гаразд, що вони далі тримаються один за одного, займаючись своїми справами.

Добре відчувати їхню присутність десь тут, зовсім поруч, в одному часі, в одному просторі.

Добре, що майже не змінилося це місто. Хоча, звісно, щось таки змінилося – нові вікна в старих будинках, нові фарби на давніх стінах, нове покриття й нові вогні на центральних вулицях.

Проте варто відійти в глибину кварталів, пройти бічними вуличками – все як завжди – ті самі свіжі протяги й боязка зелень навесні, той самий тополиний пух і сонні коти влітку, ті самі важкі золотисті дерева восени.

Зима щороку починається все пізніше, але це теж добре – ти навіть не встигаєш помітити, що вона була, ти ще не встиг до неї призвичаїтись, а вже знову починаються затяжні відлиги й справа неминуче йде до сонця та зелені.

Добре, що відмінили не так багато потягів та залишили більшість автобусних маршрутів, що й далі можна рухатись цією країною, заїздити до всіх цих містечок, які живуть своїм ритмом, мало зважаючи на зовнішні обставини.

Добре, що можна знову і знову потрапляти в ці дивні українські мегаполіси – тихі влітку, ділові восени, похмурі взимку, проте все одно наповнені тисячами історій та біографій – плутаних, божевільних і звісно ж неповторних.

Добре, що ці міста перебули ще один рік і готуються тепер до безкінечних свят, розраховуючи вийти з них із мінімальними втратами.

Добре, що країна, в якій нам усім випало жити, опиралась і захищалась увесь цей рік, не даючи себе цілковито нагнути, добре, що ніхто не збирається опускати руки, що всі готуються до чогось важливого, яке рано чи пізно все одно почнеться.

Добре, що люди, котрі виходили на вулиці та площі, тепер знають свого ворога в обличчя, це дає підстави сподіватись, що наступного разу вони будуть боротись справді з ворогом, а не один із одним.

Добре, що більшість із нас не заспокоїлись, що всі далі намагаються зрозуміти як бути й куди рухатись. За цей рік усі стали злішими, проте це хороша злість, це злість, яка робить тебе сильнішим і впевненішим, злість, яка позбавляє страху.

Добре, коли знайомі лишаються в країні й відмовляються виїжджати. Добре, коли вони повертаються після тривалої відсутності. Добре, коли вони лишаються самі собою, зі своїми звичками та принципами, зі своїми тарганами в голові та вогнем у серці.

Добре, коли їх не псують гроші, коли їх не підкуповує влада, не ламає час. Добре, коли люди, яким ти довіряв, далі викликають у тебе довіру. Коли вони продовжують гнути свою лінію, коли запекло відстоюють те, чого багато хто не сприймає.

І навпаки – добре, коли люди, котрі довіри в тебе ніколи не викликали, не викликають її й надалі. Коли здаються ті, від кого так чи інакше нічого доброго не чекав.

Добре, коли кожен лишається при своїй думці, особливо, коли думку є чим підкріпити. Добре, коли очевидні речі знаходять своє підтвердження, коли не треба переконувати близьких тобі людей, коли не потрібно залучати їх на свій бік, коли вони самі все розуміють і розраховують на твою участь.

Добре, що все це триває й не закінчується, що існує ця безкінечна зміна сезонів, тривання часу, перекачування крові, розгортання довкола нас життя, що триває прямо тут і прямо тепер.

Добре, що ми так безпосередньо від нього залежимо. Добре, що воно так невблаганно залежить від нас.

Dec. 29th, 2011

підсумки, напевно те, що найцікавіше читати за кілька років потому.
Похвалитися особливо нічим, хоча як подивитися.

Нова робота. Яку люблю, де цінують, де радісно. Хоча хто б мені сказав шо працюватиму з ІТ, то в житті б не повірила. 
Здійснилася мрія усього життя - сіла за кермо.
Батько. Перейшли з нейтральних стосунків на виказування гордості за мене.
Був Коктебель. Такий ніжний, активний і чарівний.
Концерти. Повернення дитячих рок-героїв, Депеші наживо, і Red Snapper вночі.
Нові зачіски, плаття, кольори.
І ще ті посиденьки на даху. З консервуванням емоцій.

заважає хіба що брак спілкування, і розлука з двома близькими мені людьми, які поїхали далеко-далеко. І назавжди. 
І єдине але.

Profile

bonbon
lubelibido
гречка

Latest Month

January 2013
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner