Великдень - то найбільше свято для мене. Відчуття непідробленої радості виникає щороку, і воно надихає. Це, можливо, єдина традиція, якій я не можу зрадити. Поїздка до бабусі, коли збирається вся мамина родина (а це не багато і не мало - 15ро людей), історії перед сном про це свято, нічний виїзд в Корецький монастир, де за кілька років вже починаєш впізнавати ледь не кожного. Мені щораз буде згадуватися, як моя бабуся їздила в церкву ще на підводах, як вони малі бігали перед церквою, а потім втомлені засинали на лавах всередині, і тільки дзвони, що сповіщають про воскресіння, вихоплювали їх зі сну.
Я люблю відчуття захованих в кишенях цукерок, які можна вже з"їсти по дорозі з церкви додому (страх як люблю солодке). І ще тисячі маленьких деталей, які роблять це свято справжнім.
Я не знаю як це - Великдень у великому місті, з магазинними пасками і штучними фарбниками яєць. І, сподіваюся, таки ніколи цього не відчую. Бо це насправді одна з небагатьох святих речей, яку не зруйнувала сучасність.
п.с. не хотілося б, аби піст закінчувався - але це вже суто з точки зору матеріально-естетичних речей (ага, схуднення)
от недарма я останні тижні два чи три полюбила всім серцем групу "General Elektriks"
Їх пісня "David Lynch Moments" стала якраз саундреком до лінчувальних подій цього тижня
Дуже раджу цей гурт